Живий архів · на самому початку
Василь Соколенко вчився композиції в Пати й закінчив школу 1941 року — того самого року, коли вона зачинилася з війною. Два десятиліття був головним художником петриківської фабрики розпису й навчив Андрія Пікуша та Марію Пікуш. Помер 26 квітня 2018 року, останній з прямих учнів Пати, хто працював ще у 2010-х. Лінію тримають тепер ті, кого навчив він, і їм по сімдесят і вісімдесят років.
Люди
Семеро з них уже зняті й підписані тут. Публічний список подає тридцять вісім майстрів без записаного року смерті, двадцять вісім із них народилися до 1956 року, і за кожним із цих імен стоїть сеанс, який ще треба призначити.
Василь Соколенко
Учень Пати й учитель Андрія і Марії Пікушів; знято 2016 року, за два роки до його смерті у 96.
Володимир Глущенко
Ще один учень Соколенка, у своїй майстерні.
Ганна Самарська
Заслужена майстриня народної творчості України.
Тетяна Гарькава
Заслужена майстриня й авторка найповнішого ілюстрованого підручника з розпису.
Вікторія Тимошенко
За роботою в майстерні.
Валентина Носенко
Майстриня петриківського розпису зі своєю роботою.
Валентина Карпець-Єрмолаєва
Веде гурток «Сонце в долонях»; 2025 року — лауреатка Шевченківської премії поряд з Андрієм і Марією Пікушами.
Ці портрети взяті з Вікісховища за ліцензією CC BY-SA 4.0, і більшість із них зняв Ігор Балашов у Петриківці за два дні вересня 2016 року. Запис додає те, що лишається поза нерухомим кадром: голос, руку в робочому темпі й власну розповідь про те, хто її вчив.
Стан · 16 вересня 2026
Записаних майстрів наразі: 0. Сьогодні є написаний протокол зйомки, форма згоди на архів, публікацію, освіту й ліцензування, порахований план на перший набір і родина всередині традиції, яка може зробити ті знайомства, від яких залежить, чи вдасться перший приїзд.
Петриківка — селище, де живе менш як чотири тисячі людей і де про зіпсований перший сеанс до вечора знатимуть усі. План ставить перші три записи з майстринею, яку родина Пікушів знає багато років, і все подальше залежить від того, як пройдуть ці три.
Сеанс
Один приїзд до кожної майстрині — у її власній майстерні або там, куди вона переїхала, — за тим самим протоколом щоразу, щоб один запис можна було читати поруч з наступним.
Нерухома камера через плече у 4K, макрозйомка пензля з набраною фарбою і самого перехідного мазка, і десять-тридцять її власних робіт, відзнятих архівною роздільністю за той самий приїзд.
Петриківку кладуть просто на поверхню, без жодного ескізу під нею, тому порядок і натиск руки несуть інформацію, якої не тримає жоден знімок готової роботи. Дивитися, як вона кладе мазок, — це і є спосіб, яким така інформація переходить далі.
Кожен елемент названо вголос у ту мить, коли вона його робить, і в тій формі, якою вона справді користується. Писані джерела вже розходяться між собою: енциклопедія пише «кошачка» і «петушіння», а Ukraïner записав у самій Петриківці людей, які кажуть «котячка» і «петушиння».
Вимова, почута в селищі, розв’язує питання, яке два довідники лишають відкритим, і дає словникові на цьому сайті джерело з обличчям.
Вичесати кота, вибрати підшерсток голкою, застругати паличку, накрутити шерсть на проклеєний кінчик, обв’язати ниткою, запечатати, змочити, щоб узяв форму.
Харківський обласний центр культури прямо пише, що промислового виробництва пензлів з котячої шерсті не існує і шукати їх по крамницях марно. Кожна майстриня робить свій, і для найтоншого плетива комерційної заміни немає. Це знання живе в руках людей, яким зараз по сімдесят і вісімдесят років.
Розмова про життя: її вчителька, вчителька її вчительки, у якій майстерні чи на якій фабриці вона розписувала і в які роки, що їй казали змінити і чого вона змінювати відмовилася, де вона живе тепер.
Публічний український список майстрів фіксує лінії навчання без жодного посилання під ними, і досьє, з якого зроблено цей сайт, уже знайшло дві з них у суперечності. Розповідь від першої особи лишається єдиним свідченням, яке закриває такі питання, поки людина тут і може його дати.
Останній відрізок кожного сеансу йде без сценарію й належить їй: що вона хоче сказати, що хоче виправити, кого, на її думку, треба знімати наступним.
Дослідниця ставить ті питання, які її вже навчила ставити література. Матеріал, що ніколи не доходив до друку, лежить по той бік цього списку, і він приходить лише тоді, коли запис іде далі за місце, де питання закінчуються.
Зберігання
Правила нижче закріплені ще до того, як увімкнуть першу камеру, бо майстриня вирішує, чи сідати перед нею, саме за ними.
Інтерв’ю беруть і зберігають українською, і українська розшифровка лишається версією для посилань. Англійські субтитри й перекладену розшифровку роблять з неї й позначають як переклад, щоб дослідник завжди міг повернутися до сказаного нею.
Одна підписана угода на людину — на архів, публікацію, освіту й ліцензування, з правом відкликати її будь-коли й з вилученим за замовчуванням правом на тренування моделей. Її ім’я йде разом з кожним кадром і кожним стоп-кадром, назавжди.
Інституційний і освітній доступ безкоштовний, з обов’язковою атрибуцією і з умовами згоди, прикріпленими до файлу. Комерційне ліцензування повертається через майстриню, а умови для нього стоять на цій сторінці, де їх прочитає будь-хто.
Одна копія лишається в майстрині та її родини. Другу передають українській інституції одразу, щойно запис зроблено, а третю тримає ця платформа — у форматі, який читають музеї та Europeana. Готові файли виходять під ліцензією CC BY-SA 4.0, тож будь-який музей чи школа, яким потрібен цей матеріал, тримають власну копію. Запис, що існує на одній полиці в одній області, стоїть за одну лиху ніч від назавжди порожнього місця.
Свідчення
На петриківській фабриці розпису працювало дев’яносто художників. Її розбирали з 2001 по 2011 рік, і до 2014-го лишилися стіни та брама. Обидва знімки нижче зроблено там у 2016 році. Після будівлі лишаються руїни, які ще є кому сфотографувати; після мазка, якого ніхто не записав, лишається порожнє місце на сторінці, де він мав би бути.
Що лишилося від фабрики розпису
Петриківську фабрику розбирали з 2001 по 2011 рік; до 2014 лишилися самі стіни.
Вхід на фабрику
Брама підприємства, де колись працювало дев'яносто художників.
Чому зараз
Міністерство культури України станом на 25 квітня 2025 року нарахувало 1 453 пошкоджені пам’ятки культурної спадщини і 2 286 пошкоджених об’єктів культурної інфраструктури, з них 425 зруйновано повністю, включно з 53 об’єктами спадщини на Дніпропетровщині. Шкода нематеріальній спадщині не потрапляє в жоден реєстр країни, і це та втрата, після якої вже нема чого фотографувати.
Українська номінація елемента 00893 серед запропонованих заходів охорони перелічує роботу з об’єднання архівів і аудіовізуальних фондів петриківського розпису та створення бази даних етнографічних, мистецьких і документальних матеріалів. Елемент внесли 5 грудня 2013 року. Цей архів досі за державою.
Цифра селищної ради за 2025 рік. 1886 року те саме місце рахувало 11 668 людей на 1 768 дворів, з трьома церквами, синагогою і двадцятьма дев’ятьма крамницями; перепис 2001 року дав 4 913. Традицію несе селище, яке втратило дві третини тих людей, що жили тут, коли стінопис був звичайною справою.
У публічному українському списку тридцять вісім майстрів не мають записаного року смерті, і двадцять вісім із них народилися до 1956 року, тобто 2026-го їм сімдесят і більше. Василеві Соколенку було дев’яносто шість, коли він помер. Кожен місяць без сеансу назавжди прибирає імена з цього числа.
Дніпропетровська область вивезла близько тридцяти п’яти тисяч музейних предметів у безпечніші місця всередині області й на захід України — про це повідомила обласна військова адміністрація 6 травня 2026 року. У самій Петриківці, як писало Радіо Свобода 2 липня 2022 року, історичну колекцію музею перевезли в таємне місце ще перед вторгненням 24 лютого, а майстри тим часом працювали далі.
Прифронтові дані змінюються. Обласні цифри вище датовані днем публікації, і перед кожною грантовою заявкою їх звіряють з обласною військовою адміністрацією.
Що стоїть на кону
Ці роботи знято вже готовими. Порядок мазків усередині них, натиск руки й мить, коли пензель знову йде в фарбу, живуть у людей із початку цієї сторінки й переходять далі лише тоді, коли за ними дивляться. Галерея тримає підпис і ліцензію до кожної з них.
Долучитися
За кожними з них стоїть людина, і на кожен лист приходить відповідь з виписаним у ній наступним кроком.
Майстриня або родина, яка тримає права
Напишіть, як звати майстриню, де вона зараз і хто її навчав. Форма згоди й повний протокол зйомки приходять українською ще до будь-яких домовленостей — вона читає їх зі своєю родиною і може відмовитися від будь-якої їх частини. Майстрів від сімдесяти років ставимо в графік першими.
Фонд, меценат або донор
Один сеанс коштує CAD $1,800 під ключ: гонорар майстрині, відеограф, дорога, розшифровка, переклад, монтаж і депозитні копії, які їдуть до її родини та до української інституції. Звіт за кожен оплачений сеанс публікують, називаючи, хто заплатив і кого записали.
Музей, школа, університет або архів
Доступ для навчання, виставки й дослідження нічого не коштує. Кожен готовий запис виходить під ліцензією CC BY-SA 4.0 — тією самою вільною ліцензією, на якій уже живе галерея, — з обов’язковою атрибуцією і з умовами згоди кожної майстрині, прикріпленими до файлу. Інституція, готова тримати депозитну копію, — найкорисніший лист, який може отримати ця сторінка: кожна копія в іншій будівлі додає ще одне місце, де запис виживе.